Дмитро Соболєв: "Фонд майбутніх поколінь" в Україні. Як створювалися і працюють такі фонди в світі

Суверенні державні фонди вже доволі поширена світова практика і її запровадження в Україні на часі
Дмитро Соболєв, фінансовий експерт

Про це спеціально для FEG пише фінансовий експерт Дмитро Соболєв

Президент Володимир Зеленський подав в Раду законопроекти необхідні для запровадження "економічного паспорта українця" та створення "Фонду майбутніх поколінь". Практики створення подібних фондів вже давно працюють в світі, і варто розглянути цей досвід.

Попри те, що СРСР немає вже 30 років, а соціалістичні ідеї поступилися ліберальним, розвинені країни намагаються знайти певний універсальний інструмент стримування росту соціальної нерівності. І роблять це з вельми практичних міркувань, які жодним чином не мають відношення до ідей "загальної рівності та братерства". Насамперед, знижуючи темпи зростання соціальної нерівності чи вводячи прогресивні моделі оподаткування доходів, влада намагається уникнути створення умов для нових потрясінь під гаслами соціальної справедливості. А найкращим запобіжником революційності – є зростання добробуту громадян. Бо заможні громадяни, зазвичай зосереджені на власній реалізації та не схильні до провокації радикальних суспільних змін.

Одним з найбільш ефективних інструментів, які використовуються для збільшення суспільного добробуту за рахунок використання державою ресурсів, що за Конституцією належать всьому народу, є так звані Суверенні фонди добробуту (Sovereign wealth funds).

Сам термін – Sovereign wealth funds з’явився лише 16 років тому і автором його є економіст Ендрю Розанов, який у своїй статті Who holds the wealth of nations?, надрукованій у Central Banking Journal в травні 2005 року вперше використав саме таке визначення цього особливого фінансового інструменту. Проте, на думку більшості економістів, історія Суверенних фондів добробуту починається набагато раніше, а саме – з лютого 1953 року. Тоді у Лондоні була заснована Інвестиційна Рада Кувейту, джерелом фінансування якої став прибуток від продажу кувейтської нафти. Завдяки накопиченому капіталу було створено систему суверенного державного управління, що дозволило Кувейту оголосити про незалежність від Великої Британії. В Кірібаті (Гільбертові острови, 1958 рік) сформовано Резервний фонд вирівнювання доходів, джерелом якого став податок з експорту фосфатів.

Це був перший етап формування Суверенних фондів добробуту, які стали основою незалежності країн, які їх створили. Деякі дослідники відносять до створених у 50-і й інші СФД, наприклад State of New Mexico State Investment Council (1958), хоча формально він був заснований в США як недержавний і лише згодом отримав федеральний статус. Чи, наприклад, The Exchange Fund of the Hong Kong Special Administrative Region (HKMA IP), заснований у 1935 році (що виходить за вищезгадану часову класифікацію) у спеціальній економічній зоні і, так як і у попередньому прикладі, став СФД набагато пізніше.

Вже на другому етапі - 1961-1990 рр - Суверенні фонди добробуту було засновано у двох десятках країн світу, зокрема чи не найпотужніші на даний момент фонди добробуту Норвегії (ТОП-1 в 2020 р) та Об’єднаних арабських еміратів (ТОП-4 у 2020 р).

Починаючи з 2000 року (деякі дослідники вважають, що це пов’язано із світовою фінансовою кризою 1998 року), Суверенні фонди добробуту почали створюватися по всьому світу. Зокрема, China Investment Corporation (2007), Russia Stabilisation Fund (2003), Kazakhstan National Fund (2000), Qatar Investment Authority (2005), Korea Investment Corporation (2005) та інші. Наразі, лише у ТОП-100 з них сконцентровано станом на минулий рік більше $9 трлн, що співставно із концентрацією капіталу у всіх національних банках світу.

До цього часу економісти та політики не визначились із точною термінологічною дефініцією щодо того, а чим саме є Суверенний фонд добробуту (СФД), проте всі погоджуються з тим, що СФД є винятково державними фондами і керовані саме державою.

Найчастіше використовують одне з наведених нижче означень (авторська добірка М. І. Диба та І. В. Краснова), якими різні міжнародні установи окреслюють, що таке СФД. В кожного визначення свої принципи, але є й певні вади.

З аналізу визначень можна зробити висновок про те, що СФД мають, щонайменше, чотири різні функціональні призначення:

  1. Проведення інвестиційної політики, що сприяє розвитку національної економіки;
  2. Макроекономічна стабілізація;
  3. Фінансове резервування;
  4. Прибуткове управління державними фінансовими активами.

Джерелами ж наповнення СФД є:

  1. Доходи від експорту природних ресурсів;
  2. Операції з цінними паперами на зовнішніх ринках (на внутрішніх, лише як тимчасовий виняток);
  3. Операції з валютними цінностями та золотовалютними резервами ("гра на курсі", зовнішні фінансові послуги тощо);
  4. Кошти, залучені від приватизації державного майна;
  5. Надлишкові доходи державного бюджету від оподаткування (секвестр профіциту бюджету на користь СФД).

З вищенаведеного випливає, що СФД не формуються з податкових надходжень з товарів, що продаються на внутрішньому ринку. Завдання СФД – збільшувати добробут, а не займатися перерозподілом бюджетних коштів. СФД не має дублювати функції державного бюджету. Саме тому СФД ефективні у накопиченні та примноженні суспільного багатства. Проте, історія СФД твориться на наших очах і яких змін очікувати в найближчі десятиріччя сказати важко, але одне можна стверджувати точно: країни, які не матимуть такого фінансового інструменту, будуть поступатися в майбутньому у розвитку тим, які ним володітимуть за рівності інших поточних умов в сучасності.

Читайте також: Валерій Клочок: Закон 5600 та "економічний паспорт українця". Як ділити гроші від ренти?

17 січня, понеділок
16 січня, неділя
15 січня, субота
14 січня, п'ятниця